Історія виробництва та використання фарби людиною сягає кам’яного віку. Численні археологічні дані підтверджують, що ще 7000 років тому люди в первісних суспільствах готували рудиментарні матеріали для покриття, використовуючи тваринні жири, деревний сік і природні пігменти; вони застосовували їх за допомогою інструментів, таких як пір'я та гілки, для декоративних цілей. З розвитком людського суспільства та настанням бронзового віку стародавні цивілізації досягли різного ступеня прогресу у створенні покриттів безпосередньо з природних речовин.
У Китаї ще за часів династії Шан натуральний лак, зібраний з диких лакових дерев, використовувався для прикраси посуду, палаців і храмів. До весняно-осіннього періоду була освоєна технологія переробки тунгового масла в покриття. У період Воюючих царств з’явилася практика змішування необробленого лаку з тунговою олією-, що ознаменувало введення добавок у склади покриттів і поштовх розвитку покриттів у нову еру. Лакові труни та артефакти, знайдені в гробницях Мавангдуй Хань у Чанші, мають міцні, довговічні лакові плівки з чудовими захисними якостями; ці знахідки яскраво демонструють високий рівень зрілості китайської технології необробленого лаку, якого досягли у 2 столітті до нашої ери. Комбіноване використання тунгової олії та натурального лаку призвело до загального терміну «youqi» (буквально «олійний-лак» або фарба), назва, яка збереглася донині.
